ПРАКТИКА ЄСПЛ У ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ І СУДУ: ВИКЛИКИ ТА АНАЛІТИКА

УКРАЇНСЬКЕ ПРАВО
15.06.2018 / 16:38
Європейська Конвенція з прав людини, а також практика ЄСПЛ, безсумнівно, здійснюють значний вплив на вітчизняне законодавство та правозастосування, у тому числі, у сфері кримінального процесу. Як відомо, новий Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року приймався безпосередньо із урахуванням прогресивних стандартів, напрацьованих багаторічною практикою ЄСПЛ.
Зокрема, у статті 7 цього Кодексу верховенство права, законність і забезпечення права на свободу та особисту недоторканність закріплено як загальні засади кримінального провадження. Також у статтях 8 та 9 зазначено, що принцип верховенства права в кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Крім цього, після прийняття нового КПК процес приведення у відповідність вітчизняного законодавства практиці ЄСПЛ продовжується завдяки таким рішенням у справах, як «Чанєв проти України», «Ігнатов проти України» та багатьом іншим. Загалом, цей процес видається перманентним явищем, оскільки навіть сама практика ЄСПЛ має також властивість змінюватись.
У зв’язку із цим з метою проаналізувати саме сьогоднішні тенденції та проблеми застосування практики ЄСПЛ в Україні Національна академія прокуратури України спільно із Генеральною прокуратурою та Асоціацією розвитку суддівського самоврядування 13 червня 2018 року організувала І науково-практичну конференцію на тему «Практика Європейського суду з прав людини в діяльності прокуратури і суду:виклики і перспективи». «Українське право» підготувало ключові тези учасників з цього заходу, з якими пропонуємо ознайомитись нижче.
Деякі нюанси процесу прийняття рішення ЄСПЛ та нагляду за його виконанням. Іван Ліщина, заступник Міністра юстиції України – Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини розкрив деякі аспекти процесу прийняття рішень ЄСПЛ, а також певні нюанси з його виконання. Так, спочатку Європейський суд у Страсбурзі приймає, реєструє справу встановлює, чи було порушено проблемне питання по Конвенції чи ні. В тому випадку, якщо ЄСПЛ вбачає якісь питання, що стосуються Конвенції, він передає на коментар уряду справу із відповідними запитаннями. В свою чергу, Уповноважений у справах ЄСПЛ звертається до органів, які приймали участь у розгляді справи, із запитами щодо надання інформації. Як зауважує пан Лішина, на цьому етапі відбувається співпраця із прокуратурами різних рівнів, що зазвичай не викликає особливих труднощів. Після цього заявник коментує пояснення уряду, і Суд розпочинає розгляд справи. Доповідач відзначає, що 90% всіх справ ЄСПЛ розглядаються за відсутністю сторін. Якщо в рішенні, яке винесе ЄСПЛ, буде все ж таки встановлено порушення прав заявника, то після його вступу в законну силу протягом 3 місяців (або пізніше, якщо одна зі сторін просить передати справу на розгляд Великої Палати), воно надається уряду на виконання.
Виконання складається з двох базових елементів: заходів індивідуального та заходів загального характеру. Що стосується останніх, то, за словами Івана Ліщини, тут доволі простим буде підготувати лише законопроект, який би унеможливив вчинення подібних порушень у майбутньому. В той час, як набагато складнішим видається змінити практику: судову, прокурорську, адміністративну чи будь-яку іншу. Заступник Міністра юстиції наводить до цієї ситуації приклад, коли вітчизняна Державна реєстраційна служба зі значними ускладненнями до сьогодні відходить від традиційної практики, яка не передбачала можливості зміни по батькові особи. «У застосуванні ж заходів індивідуального характеру найпростішим є сплатити гроші. Але, на жаль, це далеко не все. В деяких справах у заявника є право звернутись до Великої Палати Верховного Суду із відповідною заявою. Й зараз Велика Палата переповнена такими заявами. Крім того, одним із елементів індивідуальних заходів є розслідування випадків порушень, наприклад, катувань, які були встановлені ЄСПЛ. Наглядом за виконанням Україною рішень займається Комітет Міністрів Ради Європи, і уряд України звітує перед цим органом щодо виконання як загальних, так індивідуальних заходів», — завершив свій виступ з цього питання Уповноважений у справах ЄСПЛ.
Надмірність використання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В даному випадку йдеться про те, що державні обвинувачувачі надто часто у своїх клопотаннях про застосування запобіжного заходу звертаються саме до тримання під вартою. Так, пан Расім Бабанли, керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду, наводить таку статистику: у 2013 році 37% від усіх клопотань прокурорів про застосування запобіжного заходу були саме клопотання про обрання заходу у вигляді тримання під вартою, серед яких 82% були задоволені слідчими суддями. В 2015 році таких клопотань вже було 60%., але кількість задоволених з них знизилась до 52%. Як зазначає пан Бабанли, ця статистика, можливо, є трохи застарілою, проте іншої, на жаль, немає, оскільки дослідження цього питання проводилось саме за ці роки. Проте, незважаючи на це, на сьогодні вказана проблема також є актуальною.
Вищезазначена прокурорська практика з часом стає все менш ефективною, адже застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою потребує обґрунтування ризиків, які можуть виникнути у разі застосування більш м’якого заходу. І, очевидно, що прокурори в своїх обґрунтуваннях не завжди можуть переконати суд, що й засвідчує наведена статистика. Задля поліпшення цієї ситуації прокурорам слід застосовувати більш широкий арсенал серед всіх наявних запобіжних заходів. Навіть домашній арешт в окремих випадках може здатись ефективнішим, ніж тримання під вартою, з огляду на те, що у випадку застосування останнього підозрюваний може вийти на свободу просто шляхом внесення застави. В той час, як під час домашнього арешту пересування особи гарантовано буде обмежено.
Шведський досвід застосування практики ЄСПЛ. На конференції був присутній експерт Консультативної місії Європейського Союзу Ула Кварнстром, який поділився із присутніми досвідом своєї країни щодо впровадження практики ЄСПЛ у національне законодавство, який може бути корисним й для України. Спробуємо виділити декілька ключових аспектів впровадження практики ЄСПЛ у Швеції з промови пана експерта. По-перше, Європейська Конвенція буквально «вбудована» в законодавство країни. Більш того, за словами пана Кварнстрома, у Швеції положення Конвенції мають однакову юридичну силу із Конституцією. По-друге, шведські юристи дуже добре знаються на практиці ЄСПЛ, але вони є зазвичай вузькими спеціалістами у певних її сферах. По-третє, в країні поширені методичні рекомендації із врахуванням практики Європейського Суду. Ула Кварнстром наводить приклад, що будь-який прокурор може відкрити відповідну методичку і дізнатись, що саме він може говорити ЗМІ, а яких аспектів йому слід уникати, щоб промова не порушувала, приміром, презумпцію невинуватості або не містила ознаки тиску на суд. Безперечно, такий досвід міг бути дуже в нагоді нашій державі. Принаймні, написання методичних рекомендацій для вітчизняних юристів не виглядає чимось надто захмарним.
Сучасні недоліки застосування практики ЄСПЛ національними судами. Із цієї тематики мав виступ голова Бахмацького місцевого суду Павло Пархоменко. Ми виділили декілька найбільш важливих проблем, на які зазначав доповідач. По-перше, судді продовжують безпідставно посилатись на рішення ЄСПЛ, уривки з яких вони просто копіюють з інших рішень своїх колег. Так само є й прокурори, які у своїх клопотаннях також використовують «цитати» практики Європейського Суду, запозичені із рішень українських судів. Одним із найбільш яскравих прикладів таких посилань із відривом від контексту, за словами пана Пархоменка, є посилання на справу «Ейрі проти Ірландії». Річ у тім, що в цій справі йшла мова про порушення права на справедливий суд, тоді як в українських судах на неї дуже часто посилаються у справах, пов’язаних із соціальними виплатами та бюджетним фінансуванням.
По-друге, як би це дивно не звучало, деякі судді продовжують вважати, що підлягає застосуванню лише практика ЄСПЛ у рішеннях виключно проти України. Таку позицію вони обґрунтовують, посилаючись, зокрема на ухвалу ВСУ від 21.03.2016 року, де було проаналізовано можливості застосування практики ЄСПЛ, і в якій, власне, була відображена ідея застосування практики Європейського Суду лише у рішеннях проти України. Також, як відзначає пан Пархоменко, це проблемне питання порушив й Уповноважений з прав людини у своєму зверненні до КСУ. Окрім вищезазначених проблемних аспектах, один із присутніх членів Консультативної місії ЄС наголосив на проблемі того, що українські прокурори для того, шоб посилатись на практику ЄСПЛ, вимушені перекладати власноруч рішення Європейського Суду українською мовою. На його думку, цим має займатись хтось інший, але аж ніяк не державні обвинувачувачі.
Нові рішення ЄСПЛ щодо інших країн, які є актуальними для українського законодавства. З цієї тематики виступив Олександр Дроздов, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді. Пропонуємо до вашої уваги деякі найбільш цікаві рішення, на які звернув увагу присутніх пан Дроздов.
У травні цього року Європейським судом було прийнято рішення у справах «Корі проти Албанії» та «Мало проти Албанії», в яких порушується питання здійснення належної правової процедури в разі здійснення заочного провадження. У першій з цих справ мова йшла про те, що особа досить пізно дізналась про те, що щодо неї здійснювалось кримінальне переслідування. Вона намагалась ініціювати перегляд справи в Конституційному Суді (в Албанії є такий механізм). Але Конституційний Суд відмовив у розгляді справи у зв’язку із спливом строків. Як відзначає пан Дроздов, цікавим у цій справі є те, що держава покликалась у своїх аргументах на наявність захисника у справі, який був найнятий батьком підозрюваного. А, отже, захисник мав повідомити особу про всі нюанси розгляду кримінальної справи. Такі доводи ЄСПЛ не сприйняв, визнавши порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Європейський Суд також вбачав порушення у тому, що Конституційний Суд Албанії відраховував строки від дати постановлення рішення, а не від дати повідомлення заявника про провадження. Дещо аналогічна ситуація відбулась у справі «Мало проти Албанії», де заявник оскаржував процедуру належного перегляду заочного провадження. В цій справі апеляційний суд відмовився відкривати провадження, оскільки, на думку суддів, таке провадження в подальшому не мало ніякого б «результату». На що ЄСПЛ також визнав порушення п. 1 статті 6, визнавши, що заявник дійсно не мав можливості отримати новий розгляд у своїй справі.
У справі «Гатт проти Мальти» йдеться про співмірність розміру застави із матеріальним становищем заявника. Суд сказав що формальний підхід визначення застави без урахування реального майнового стану особи є порушенням п. 3 статті 5 Конвенції.
У справі «Свєтіна проти Словенії» порушується питання законності отримання доказів без санкції на те суду. Згідно із обставинами цієї справи, пан Свєтіна був визнаний винним у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин. Він подав апеляцію, стверджуючи, що поліція незаконно отримала доступ до даних з його мобільного телефону та телефону жертви, оскільки правоохоронні органи не мали дозволу суду на доступ до цих пристроїв. Верховний суд країни підтвердив факт того, що поліція отримала доступ до телефонів незаконно, але отримані таким чином докази все одно були б виявлені, але вже в будь-який інший спосіб. Відповідно, ці докази не можна вважати неприйнятними. Після цього Свєтіна подав скаргу в ЄСПЛ, зазначивши про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. Проте ЄСПЛ констатував відсутність порушення права на справедливий суд в даному випадку.
Підсумовуючи вищевикладене, можна зазначити, що на сьогодні питання використання практики ЄСПЛ в Україні має чимало проблемних й дискусійних моментів, які потребують постійної уваги фахової спільноти. Залишається лише сподіватись, що завдяки триваючим реформам у сфері правосуддя, а також через запозичення міжнародного досвіду, ці виклики нам з часом вдасться, якщо не подолати, то хоча б піддати частковій локалізації.
Даниїл Шаров, «Українське право»

Comments are closed.