Як відомо, Верховною Радою України 9 квітня 2015 року був прийнятий Закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки. Цим законом (Стаття 7. Прикінцеві та перехідні положення) передбачалося «здійснити демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932 — 1933 років в Україні, політичних репресій, особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім осіб, діяльність яких була значною мірою пов’язана з розвитком української науки та культури), працівникам радянських органів державної безпеки, подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, а також в установленому порядку перейменувати райони у містах, сквери, бульвари, вулиці, провулки, узвози, проїзди, проспекти, площі, майдани, набережні, мости, інші об’єкти топоніміки населених пунктів, а також інші географічні об’єкти, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. Зокрема, органам місцевого самоврядування доручалося у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом в установленому порядку провести громадські слухання, здійснити демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, перейменувати об’єкти топоніміки населених пунктів та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо перейменування населених пунктів, районів та областей, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. У разі якщо протягом зазначеного строку сільською, селищною, міською радою в установленому цим Законом порядку не прийнято рішення, таке рішення у формі розпорядження приймається відповідним сільським, селищним, міським головою (або особою, яка відповідно до законодавства здійснює його повноваження) у тримісячний строк, що обчислюється з моменту закінчення строку, встановленого для виконання вимог Закону органом місцевого самоврядування.
Як повідомив голова Дніпропетровської облдержадміністрації Валентин Резніченко, на теперішній час на території області позбулися майже всіх згадок про радянське минуле, демонтовано 220 пам’ятників, перейменовано 3,6 тисячі вулиць, проспектів, парків. Єдине місто, що стало винятком у цій справі – Кривий Ріг. Отже, і міський голова, і керована ним Криворізька міська рада у встановлений законом строк не змінили жодної назви. Тепер, згідно із Законом, перейменуванням вулиць та демонтажем пам’яток комуністичного минулого займеться облдержадміністрація.
І тут важко не погодитися з оцінкою директора Українського інституту національної пам’яті В’ятровича такого ставлення до своїх обов’язків органу місцевого самоврядування міста Кривого Рогу як прояв саботажу. Адже місцевою владою не лише не робилося хоч якихось спроб підійти до виконання Закону, а й проігноровані ініціативи громадськості у цьому питанні, серед яких були Пропозиції Робочої групи з перейменувань топонімів міста, створеної Вченою радою Криворізького педагогічного інститут, які були представлені на громадське обговорення 25 січня поточного року.
Протиставляючи свою позицію по відношенню до законодавчих основ Української держави, міський голова Г. Вілкул грубо порушив норми ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Микола Коробко.