18 серпня 2006-го року (на руїнах Радянського Союзу, після початку наступу реакції в Україні внаслідок невиконаних обіцянок лідерами Помаранчевого Майдану в Києві) вийшло у світ перше число газети «Промінь Просвіти». Вона й до цього часу є єдиною в Кривому Розі незалежною україномовною газетою. Її видавець – Криворізьке міське об’єднання Всеукраїнського Товариства імені Тараса ШЕВЧЕНКА під керівництвом народного депутата України першого скликання Миколи КОРОБКА, а з листопада 2010-го року до видання газети долучилось того ж року утворене Криворізьке міське правозахисне товариство. Це національно-патріотичне видання, яке з першого числа й донині виходить на волонтерських засадах. Продовжує діяти, попри всі складнощі та перешкоди, попри й те, що і досі на руїнах «імперії зла» Україна тільки-но спинається на ноги як незалежна держава та ще й змушена при цьому воювати із сьогочасною Московією, яка підступно, без оголошення війни, напала на неї в лютому 2014-го року.
За цей час до роботи редакції газети (кожен по-своєму) активно долучались дев’ять просвітян і правозахисників, які (за алфавітом) зазначені в складі редакційній колегії «Променя Просвіти»:
Сергій ДАШКОВСЬКИЙ, голова ревізійної комісії міського об’єднання, який протягом багатьох років був головою НПГУ на шахті «Гвардійська» ПАТ «КЖРК»;
Сергій ЗІНЧЕНКО, редактор газети, який працює в журналістиці з 1979-го року, на час заснування газети – безробітний.
Микола КОРОБКО, голова Криворізького міського правозахисного товариства, народний депутат України першого скликання;
Валентина КРИВДА, активіст просвітянської організації і КМПЗТ, в минулому – голова міської партійної організації Конгрес українських націоналістів і кандидат у депутати до Верховної Ради України;
Петро ЛИСЕНКО, полковник, голова Криворізького міського осередку Спілки офіцерів України, заступник голови Криворізького міського правозахисного товариства.
Олена МАКОВІЙ, секретар КМО ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА, 23-й рік працює редактором радіомовлення в місцевій державній телерадіокомпанії «Криворіжжя»;
Володимир НАЛУЖНИЙ, перший заступник голови КМО ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА;
Михайло СИМОНЕНКО, багаторічний керівник Верхньодніпровської районної організації ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА.
Олександр ЧИЖИКОВ, заступник голови КМО ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА, підприємець.
Логотип газети виготовив системний адміністратор Вадим БОРИСЕНКО, а саму назву газети запропонував Микола КОРОБКО.
НИЖЧЕ подаємо (в дуже стислому викладі) публікації про розміщені в газеті матеріали (з 2006-го по 2015-й рік включно). Ці публікації вміщені в числах газети з 3-го по 12-й за 2016-й рік під рубрикою «Промінь Просвіти». До десятиріччя».

У 2016-му році, який нещодавно розпочався, нашій газеті виповниться десять років, хоч і мало віриться в таке. Бо наче зовсім-зовсім недавно все розпочиналося… Тож пригадаємо найважливіше, на наш погляд, із того, що за ці роки було надруковане і те, з якими подіями воно було пов’язане. Адже ті роки – дуже важливий період розвитку українського громадянського суспільства як у самому Кривому Розі, так і на Дніпропетровщині в цілому
«Промінь Просвіти». До десятиріччя
РІК 2006-й. ПОЧАТОК
Перше число газети, після її реєстраціїї 3 липня 2006 року, вийшло у світ 18 серпня (незадовго перед святом НЕЗАЛЕЖНОСТІ). — Це газета Криворізького міського об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА під головуванням Миколи КОРОБКА, народного депутата України першого скликання, котрий став таким після перемоги у виборах уже в першому турі над тодішнім міським головою і членом Президії Верховної Ради УРСР Григорієм ГУТОВСЬКИМ. Перше число вийшло з передовою «Наше свято – зі слізьми на очах». А в ній, зокрема, робився наголос ось на чому:
«…Тому що в масі своїй українцям і духовно, і матеріально живеться не краще, ніж у недалекому минулому. Тому що мова українська не стала справді державною. Тому що ми, коли щось і будуємо, то це – або черговий торговельний комплекс, або комплекс для розваг, або ж – будинок з височенним парканом, щоб за ним сховав свою душу черговий злодій, котрий обікрав нас серед білого дня. Якщо ж не вірите, то погляньте навколо себе, пройдіться з вільною думкою в серці криворізькими вулицями…».
Там же, в першому числі, був опублікований твір вісімнадцятилітнього переможця Всеукраїнського конкурсу з написання художніх прозових творів Сергія ЮСИПЮКА під назвою «ШЕВЧЕНКО і «скринька Пандори малоросів». І ми пишалися не тільки тим, що переміг криворіжець, а ще й тим, що він – вихованець літературно-творчої студії «Імідж» з центру дитячо-юнацької творчості Центрально-міського району, яким керує наша просвітянка Олена МАКОВІЙ, кореспондент газети і член редколегії. Твір став окрасою першого випуску літературної сторінки газети «Світла криниця», яких вийшло того року аж п’ять! Цікаво підкреслити ще й те, що із тих дев’яти чисел, які вийшли у світ протягом 2006-го, три були зі сторінками сатири й гумору «Колючий перелаз», а четверте число газети ми відкрили першим своїм фейлетоном «Хамелеонізація, або Лист здалеку про наше ближче».
Вже у п’ятому числі змушені були подавати інформацію під заголовком «Промінь Просвіти» — в суді», де говорилося: «…один з номерів часопису опинився в суді у вигляді речового доказу. Дехто хоче довести, що редакція, так би мовити, гребе гроші лопатою…Тож сповіщаємо…що в штаті у нас на платній основі нині ніхто не працює… Якщо ж говорити окремо про редколегію, то половина її складу – це фактично безробітні..». А в передостанньому, 8-му числі за той рік, в матеріалі під назвою «До Києва за підтримкою» редакція повідомляла про два листи, в яких вона звернулася за матеріальною підтримкою до голови ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА Павла МОВЧАНА та до голови Національної спілки письменників України Володимира ЯВОРІВСЬКОГО. У другому листі, посеред іншого, було й таке: «…вдруге за короткий проміжок часу звертаємося до Вас із великим проханням не дати загинути поки що малесенькому паростку українства на українській зросійщеній землі…». І це ж число газети відкривалося редакційним повідомленням «Про нас прочитали в Америці», з такими словами: «…редактор газети української діаспори «Свобода» Ірена ЯРОСЕВИЧ відгукнулась на запит від нашої редколегії й надрукувала коротку інформацію про нас та наше прагнення знати, як живеться українцям в США».
Дуже важливо також зазначити, що в 5-му числі було опубліковане рішення Дзержинського районного суду під заголовком «Суд захистив честь України», в якому говорилося:
«ВИЗНАТИ ПРОТИПРАВНИМ ТА СКАСУВАТИ рішення Криворізької міськради «Про заходи щодо забезпечення положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин стосовно російської мови на території міста»… Криворізька міська рада вийшла за межі своїх повноважень, наданих органам місцевого самоврядування Конституцією та законами України…»
А в останньому, 9-му, числі було ще одне дуже важливе повідомлення про те, що відбулася обласна конференція «Просвіти», на якій Всеукраїнську раду організації представляв за дорученням із Києва голова Криворізького об’єднання Микола КОРОБКО і що головою правління Дніпропетровської обласної організації одноголосно було обрано представника Дніпропетровська Миколу КОВАЛЕНКА, а заступником став Володимир ЗАРЕМБА.

РІК 2007-Й. ІНФОРМАЦІЙНИЙ
ПРОРИВ І… СОЛОВКИ
Цей рік можна вважати чи не найблогополучнішим для газети, яку тоді підтримували фінансово не лише криворізькі просвітяни, але й почала справджуватися надія (Щоправда, — не надовго) і про підтримку з боку головного правління, з Києва. Але найголовніше – це те, що він став роком інформаційного прориву. Про це свідчило вже перше число, де на першій сторінці в інформації повідомлялося таке: «Редакція часопису отримує листи й бандеролі не тільки з Кривого Рогу чи регіону, але й з інших міст України та з-за кордону, в тому числі – зі США…, надійшла бандероль з книгою української письменниці Ніни БАЙ «Українка, збережена Господом», з газетами «Свобода» та листом від колишньої криворіжанки Федори ВІТРЯЧЕНКО (нині – ЄФІМЕНКО), лист зі США від Йосипа ПЕТЛЬОВАНОГО і одна за одною – дві бандеролі з книгами від їх авторів», а ще — від «Романни ЗАТВАРСЬКОЇ, лауреата Всеукраїнської премії імені М. КОТЛЯРЕВСЬКОГО., яка працює нині в Івано-Франківську».
А в числі 4-му — інформація про те, що знову нас порадувала газета української діаспори в США «Свобода», бо там «…в другому числі цього року «Променю Просвіти» присвятили навіть цілу сторінку. Тепер же є ще новина: нас підтримали Валентина КОГУТ і її сестри Надія і Лідія, наші землячки, які свого часу емігрували з Радянського Союзу…. Як і раніше, вони патріотично налаштовані… а тому й підтримали наше видання. І тепер, після того, як Валентина КОГУТ та її сестри підтримали нашу діяльність, ми маємо змогу як слід організувати передплату часопису «Промінь Просвіти» для сільських і шкільних бібліотек Січеславщини».
Того року криворізьке міське об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса ШЕВЧЕНКА долучилося до партнерів ІУ Міжнародного фестивалю «Дні документального кіно в Україні», а представниками організації стали Микола КОРОБКО (голова, а також – член правління Української Гельсінської Спілки з прав людини) і Сергій ЗІНЧЕНКО (редактор газети «Промінь Просвіти»). І вже в листопаді просвітяни виступили організаторами першого мандрівного фестивалю в нашому місті, продемонструвавши тут 14 фільмів, і в газеті з’явилося кілька матеріалів на цю тематику, а в числі 21-му – ціла сторінка і прем’єра рубрики «Фестиваль правди».
Одна за одною виходять сторінки сатири й гумору «Колючий перелаз», а також – окремі викривальні матеріали у вигляді інформацій та кореспонденцій про діяльність міської влади та представників обласної і центральної. Серед них (у числі 4-му) – інформація «Незаконна акція антиукраїнської влади», де йшла мова про те, що помічник-консультант народного депутата України Євгена ГІРНИКА Валентина КРИВДА надіслала відкриту телеграму Президенту України Віктору ЮЩЕНКУ і голові Дніпропетровської облдержадміністрації Надії ДЄЄВІЙ такого змісту: «Під виглядом відсутності коштів у бюджеті як наслідок Помаранчевої революції міський голова Юрій ЛЮБОНЕНКО ліквідовує у школах Кривого Рогу факультативи та поділ класів навпіл при вивченні української мови. Організовано примусову подачу заяв вчителів щодо згоди на скорочення годин. Незаконна акція антиукраїнської влади відбувається під назвою «оптимізація» без жодного письмового наказу чи розпорядження міськвно…». А в числі 6-му в редакційному матеріалі під рубрикою «ЗАПИТАННЯЧКА» було зазначено: «…Криворізька міська організація «Партії Регіонів» у приміщенні державного закладу (КТУ) відзначила річницю своєї роботи після виборів і народний депутат України. Олександр ВІЛКУЛ, відповідаючи на запитання, зокрема, відзначив, що не визнає голодомор геноцидом проти українського народу, оскільки це був «злочин сталінського режиму».
А в числі 12-му за червень у матеріалі Сергія ЗІНЧЕНКА про перебування Президента України в Кривому Розі під заголовком «ЛАПША» від Віктора ЮЩЕНКА, або Кривий Ріг як місто-побратим «ПОТЕМКИНСКОЙ ДЕРЕВНИ» була наведена відповідь цього високоповажного гостя на запитання кореспондента ТРК «Рудана». Так, посеред іншого, він відповів наступне про свої враження: «Моє перше відчуття: я знаходжусь в українському місті, яке пам’ятає українську славу, українську історію» і продовжив: «Переконаний, що Кривому Рогу повезло з владою. Владу представляють правильні люди, які уявляють проблеми громадян, які можуть виділити пріоритети і успішно їх досягти».
Цей рік ще й виявився для криворізьких просвітян ювілейним: місцевій «Просвіті» у квітні виповнилося 90 років. Цікаво, що в числі 9-му на сторінці було вміщено матеріал зі світлиною під заголовком «Виріс птах у «Просвіті…». А в ньому мовилося: «… 7 квітня, на Благовіщення, прилетіла голубка горлиці й звила нашвидку разом зі своїм напарником гніздечко на підвіконні офісу нашої «Просвіти», що на проспекті Карла Маркса» й про те, що молодий птах 2 травня уже покинув гніздечко.
В числах з16-го по 20-те включно була послідовна публікація п’яти матеріалів під спільною назвою «Українська проща до Соловецької голгофи» за авторства голови криворізького міського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса ШЕВЧЕНКА Миколи КОРОБКА. Починаючи першу публікацію, він зазначив: «З 1 по 11 серпня 2007 року в черговий раз українська делегація взяла участь у конференції та заходах, приурочених до річниці початку Великого терору 1937 року. З нагоди 70-річчя цієї сумної дати маршрут походу проліг через Медвежогірськ- Соловки-Сандармох (Російська Федерація). Вперше пам’ять полеглих була вшанована 27 жовтня 1997 року… У складі делегації з числа дослідників жертв сталінських репресій, колишніх в’язнів, представників громадськості та журналістів мені випала відповідальна місія своєю участю вшанувати пам’ять тих, які закінчили свій шлях на Соловках в умовах нещадного терору».
Криворізька «Просвіта» активна працювала в різних напрямках, і один із них – правозахисна робота, якій того року було присвячена чимало матеріалів. Це були як матеріали тематичних сторінок «Права людини, закон і реальність» і «Людина, право і закон», так і окремі публікації. Наприклад, у числі першому – аж два:. «Суд поновив на роботі провідного інженера, члена Ньйю-Йоркської Академії наук Тетяну ДЕНДЮК і прибиральницею вона не стала» та «Справа Валерія БЕРДНІКОВА», який «чотири роки тому вдруге був звільнений з роботи у трамвайному депо підприємства «Криворіжелектротранс». А в 16-му – матеріал «ТЕЛЕРАДІОКАТІВНЯ під командою Юрія ПІВНЯ» — про те, як після рішення Дніпропетровського апеляційного суду від 8 серпня 2007 року редактор радіомовлення ТРК «Криворіжжя» Олена МАКОВІЙ була поновлена на роботі, але «адміністрація до роботи її не допускає». Повідомлялося, що перший раз вона була неправомірно звільнена у вересні 2005-го «за сиситематичне невиконання завдань», а після поновлення, — 27 січня 2006 року, — вдруге, за нібито прогули. Врешті, після втручання заступника голови просвітянської організації Володимира НАЛУЖНОГО журналістка отримала можливість працювати в кабінеті, а не сидіти у вестибюлі.. А ще були матеріали-супроводи про перемоги в судах над виконкомом міськради та над ТРК «Руданою», де переможцями стали відповідно член профкому Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва і фінансів на ВАТ «Арселор Міттал-Кривий Ріг» Сергій СТРУКОВ і електромеханік ТРК «Рудана» Василь ПАНЧУК.
А ще того року було повно матеріалів про похідні групи ОУН та про ОУН-УПА, які стали відкриттями для читачів газети. Зокрема, в числі 11-му був цілий розворот під заголовком «Похідні групи ООН діяли в Кривому Розі і області, підпільники боролися з окупантами за самостійну Україну» — про вечір, який відбувся 27 травня 2007 року в Народному домі зі вшанування памяті борців за незалежність України Сергія ШЕРСТЮКА, Михайла ПРОНЧЕНКА і Галини МАКСИМЕЦЬ. Крім цього, багато було інших цікавих матеріалів на тематичних сторінках: «За рідне українське слово», «Читач-газета-спілкування», «Захистимо природу – захистимо себе» та на літературній сторінці «Світла криниця».

РІК 2008-Й. РОЗВИТОК
І ПІДЛИЙ УДАР ЗІ СПИНИ
ТОЙ рік просвітянська газета розпочала серією матеріалів, присвячених 100-річчю від дня народження великому українському художнику, лауреату Шевченківської премії Григорію СИНИЦІ. І уже в першому числі було подано на цілу сторінку допис Олександра ЧИЖИКОВА «Уроки українського. Художник Григорій СИНИЦЯ». А друге число газети відкривалося передовицею «Літопис кольором» з подальшою присвятою Григорію СИНИЦІ цілого розвороту, де було розміщено 9 матеріалів і 5 світлин, у тому числі – розповідь його учня, художника Леоніда ТОЦЬКОГО, який реставрував роботи свого вчителя. Послідовно і в другому та третьому числах ювілею цього українського художника, який майже три останні останні десятиліття прожив у Кривому Розі, було присвячено по цілій сторінці. Зокрема, посеред матеріалів числа 3-го був допис під заголовком «…А міський голова – проти», в якому сповіщалося, що тодішній міський голова Юрій ЛЮБОНЕНКО у відповідь на пропозицію редакції нашої газети перейменувати площу Максима ГОРЬКОГО на 95-му кварталі на площу Григорія СИНИЦІ сказав, що на це немає коштів. Ціла ж сторінка 4-го числа була зроблена за результатами поїздки просвітян до Києва у відповідь на запрошення взяти участь у відзначенні 100-річчя від дня народження Григорія СИНИЦІ. в Національному технічному університеті України Із криворіжців там зі сцени «Центру культури та мистецтва виступив голова південного осередку криворізьких просвітян Олександр ЧИЖИКОВ і просвітянка, в недалекому минулому керівник місцевої організації, Людмила ЗУБКО».
З кінця 2007-го року газета разом із просвітянами включилася у всеукраїнську акцію «Україна – зона культурного лиха», розпочату братами КАПРАНОВИМИ, і продовжувала друкувати гостро критичні матеріали про жахливі реалії щодо цього в Кривому Розі. Наприклад, вже у числі 1-му цій акції була присвячена ціла сторінка, що відкривалася матеріалом керівника просвітянської організації і голови Української екологічної асоціації «Зелений світ» Миколи КОРОБКА під заголовком «Криворізький герострат ходить в кращих мерах». А ще там була й гостра публікація інженера-геолога Інни ПИСАРЕВСЬКОЇ «Найчорніша сторінка в історії культури…», в якій розповідалося про те, що «міським головою Кривого Рогу Юрієм ЛЮБОНЕНКОМ ліквідований унікальний єдиний у світі геолого-мінералогічний музей «Скарби надр Кривбасу», єдина в місті науково-технічна бібліотека на 155 тисяч примірників науково-технічної літератури, а також виставкова зала гірничої техніки з унікальними коштовними макетами шахт і гірничих експозицій…».
А з 8-го числа редакція завела рубрику «Театр і проза життя», під якою один за одним вийшли з друку публікації «Дія не остання», «Дія друга», «Дія третя (з прокуратурою на задньому плані)». Там, зокрема, Олександр КОТОЛУП, який працював механіком 1-ї категорії Криворізького міського театру драми й музичної комедії, інформував: «…у театрі актори не мають душових кабінок, тут немає гарячої води, не працюють туалети, відсутня кімната для харчування, немає й кафе для працівників (хоча раніше й було), відсутня й необхідна вентиляція…». У числі 9-му було опубліковано «текст відкритого листа, підписаного 7 травня 2008 року нещодавно звільненим заступником директора цього театру Миколою ЗЯБРЕВИМ». У 11-му ж числі йшлося про таке: «Із самого початку повідомляємо, що про цю справу заговорили вже на повний голос у Києві. А сталося це на Парламентських слуханнях «Про хід виконання Європейської соціальної хартії», які проходили 6 червня в Будинку Верховної Ради. Про справи цього театру з трибуни говорив на слуханнях генеральний секретар Національної конфедерації профспілок України Петро ПЕТРИЧЕНКО… У своєму виступі він зазначив, що «показовим прикладом може бути Криворізький театр драми і музичної комедії». Зазначивши, що від держави театру дісталися значні кошти, він потім продовжив: «Кошти почали зникати, профспілковці вдарили на сполох. Але ні публікації в пресі, ні звернення до органів нічого не дали. Вони закінчилися лише тим. що посада, яку обіймав голова незалежної профспілки, була скорочена, людина звільнена з роботи. Подальша доля державних коштів досі залишається невідомою».
Як і раніше, в центрі уваги редакції була й правозахисна робота. Так,. у числі 13-му цілий розворот газети вийшов під заголовком: «За матеріалами прес-конференції в готелі «Аврора»: «Првоохоронці вони чи кати і заробітчани?» У вступній замітці до нього повідомлялося: «Активісти Криворізького міського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса ШЕВЧЕНКА організували й провели 26 червня прес-конференцію в готелі «Аврора», яка була присвячена Міжнародному дню захисту жертв катувань. Вона стала частиною потужної всеукраїнської акції, яку проводили цього дня правозахисники за ініціативою УГСПЛ.. У Кривому Розі в роботі прес-конференції взяли участь голова об’єднання і член правління УГСПЛ Микола КОРОБКО, криворізькі адвокати Володимир ГОРБЕНКО і Павло ГОЛІВЕР та їхні підзахисні й люди, які безпосередньо зіштовхнулися зі свавіллям у правоохоронних органах». З того часу й досі актуальними залишаються ось ці слова, з якими звернувся Павло ГОЛІВЕР до всіх учасників конференції: «Нині працівники міліції і прокуратури працюють на комерційній основі». А далі автор матеріалів на цю сторінку Сергій ЗІНЧЕНКО підкреслив відносно відповідей Павла ГОЛІВЕРА на запитання ось цей момент: «Якщо говорити про кількість порядних людей, яких він зустрів під час своєї діяльності, то найбільше їх можна знайти не в прокуратурі, не в міліції, а якраз серед суддів. З іншого боку…, якби всі судді справді працювали кваліфіковано й намагалися розглянути кожну справу по суті, то ні міліція, ні прокуратура не дозволяли б собі того, що вони витівають сьогодні, готуючи справи до суду». А в одному з наступних чисел на сторінці. «Людина, право і закон» в матеріалі «Прийом громадян» йшлося про прийом громадян у просвітянському офісі в Тернівському районі, коли той прийом проводили помічник керівника управління моніторингу з дотримання прав людини в органах внутрішніх справ апарату МВС України Володимир МІНЯЙЛО і член правління Української Гельсінської спілки з прав людини Микола КОРОБКО.
У 13-му числі було вміщено матеріал на цілу сторінку кореспондента газети Олени МАКОВІЙ зі своїми враженнями, широко ілюстрованими світлинами, від всеукраїнського еко-фестивалю «Трипільське коло» під назвою «У країні майстрів і мрійників», а у 10-му звертало на себе увагу дослідження Сергія ЗІНЧЕНКА після моніторигну публікацій «Червоного гірника» під заголовком «Газеті Криворізької міської ради ГІТЛЕР ближчий, ніж вояки УПА?». В 17-му ж числі редколегія газети підбила підсумки конкурсу на більш збайдужілого до потреб громадян посадовця у реагуванні на інформаційні запити та на звернення від ЗМІ і громадян під назвою «Слуга мертвого слова» і визначила, що «переможців» двоє: голова Длніпропетровської облдержадміністрації Віктор БОНДАР і прокурор міста Кривого Рогу Сергій БОРИСОВ, а їх найзапеклішими «конкурентами» стали секретар Криворізької міської ради Сергій МАЛЯРЕНКО та генеральний директор Дніпропетровської державної обласної телерадіокомпанії Вікторія ШИЛОВА.
Однак весь цей поступ просвітянської організації у своєму розвитку разом з газетою мало не зруйнували дії груп людей та ніби демократичних партійних осередків, які реально утверджували не українську справу, а діяли як рейдери. І це був підлий (бо неочікуваний) удар зі спини. Про це йшла мова в матеріалах «Коли б я був полтавським соцьким» і «Чи потрібен «Просвіті» пастух із партквитком», а також – у кореспонденції редактора газети Сергія ЗІНЧЕНКА в 22-му числі під заголовком «Партнаїзд на вулиці ЛЕНІНА, або Хто готує відбивну із «Просвіти»?». В ньому, зокрема, зазначалося: «В тому, що трапилось, звертає на себе увагу й те, що в Дніпропетровську на зібранні активно діяли не просвітяни як такі, а керівництво обласних, дніпропетровських чи криворізьких (мабуть, — і з інших міст і районів теж) партструктур. – Наприклад, партії «ВО «Батьківщина», УСДП, УНП, НРУ, «ВО «Свобода»… Це пани і пані СОКОРИНСЬКИЙ, ДОВГАЛЬ, ШУЛИК, ФЕДАШ, РОМАНЕНКО…». І – далі: «Виходячи з цього, можна стверджувати, що партії вирішили взяти «непокірних владі» просвітян і поставити під свій контроль, «построить на подоконнике», щоб розширити свої ресурси перед вибрами».

РІК 2009-Й.
ПІД ЧАС РЕЙДЕРСЬКОЇ АТАКИ
ПРОТИ КРИВОРІЗЬКОЇ «ПРОСВІТИ»
Сьогодні майже всі політики хором кричать, що напад Росії на Україну був несподіваним, що в це не вірилося, що ми ж – «народи-брати». Залишимо на їхній совісті такі заяви або зробимо невтішний висновок про їхні здібності оцінити ситуацію. Бо, наприклад, публікації в часописі «Промінь Просвіти» ще за 2009-й рік свідчать про інше.
Зокрема, число 16-те, до Дня НЕЗАЛЕЖНОСТІ України, відкривалося матеріалом, взятим із публікації на сайті радіо «Свобода», під рубрикою «Авторитетна думка». В ньому Євген СВЕРСТЮК, президент українського Пен-клубу, письменник і колишній політв’язень, підкреслював: «Ми повинні розуміти, що живемо в дуже небезпечний час перед обличчям дуже небезпечного і некотрольованого сусіда. І кожен громадянин повинен розуміти, що ми живемо в країні незалежній, і перед нами перспектива або відстоювати свою свободу і незалежність, або повертатися в рабство. Причому нам обіцяють рабство навіть без такої помадки, як «інтернаціоналізм», а просто шовіністичне, брутальне заганяння рабів у хлів». А на 4-й сторінці редакція запропонувала читачам витяг із матеріалу журналу «Фокус» під недвозначним заголовком: «The Nev York Times вважає, що Росія розпочала проти України грузинський сценарій». А число 22-ге (під тією ж, вищезазначеною, рубрикою) відкривалося публікацією Василя ОВСІЄНКА, лауреата премії імені Василя СТУСА і в’язня сумління (взятої із сайту www.maidan.org.ua ) під заголовком: «Як Росія ставилася до України 350 останніх років – приблизно так само буде ставитися і в майбутні 35». У ній автор стверджував: «Україна без підтримки цивілізованого світу зараз не може захиститися від російських імперіалістичних зазіхань. Маю на увазі не обов’язково окупацію. Росії на першому етапі достатньо буде, щоб ми залишилися у сфері її впливу. А згодом вона переконає світ і рештки малоросів, що ніяких таких українців як нації, тим паче держави, ніколи не було». Причому публікації такого штибу редакція газети брала не тільки із міжнародних чи всеукраїнських видань, а були й свої. Ось, для прикладу, твердження Петра ЛИСЕНКА, криворізького просвітянина і правозахисника, члена виконкому Спілки офіцерів України, вміщене в числі 20-му, за жовтень 2009 року: «в Україні масштабно відбуваються антидержавні, антиукраїнські процеси. Та й не тільки в Україні. Народний депутат Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО на засіданні виконкому Спілки офіцерів України 17 жовтня вказав на те, що в ПАРЄ спецслужби нашого північного сусіда працюють проти України дуже цілеспрямовано і що «у нас відбувається рейдерське захоплення не тільки бізнесу чи «Просвіти»…відбувається рейдерське захоплення України як незалежної держави».
Словосполучення «рейдерське захоплення» в цьому контексті теж не є випадковим. Бо якраз 2009-го року, починаючи із січня, політики й політикани місцевого (і не тільки) розливу справді намагалися захопити Криворізьке міське об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА. – Замість того, щоб об’єднувати українців перед загрозою нападу з боку північного сусіда.
Тоді 31 січня відбулися звітно-виборні збори криворізьких просвітян, на яких знову головою правління було обрано Миколу КОРОБКА, народного депутата України першого скликання. В числі 3-му нашого часопису головуючий на тих зборах просвітянин Сергій ДАШКОВСЬКИЙ зробив такий висновок: «…Вони відбулися, попри спроби деяких псевдопатріотів перешкодити їх проведенню». Тут же, в іншому матеріалі, Сергій ЗІНЧЕНКО за результатами зборів інформував: «…після того, як на збори прибув справжній голова обласної просвітянської організації Микола КОВАЛЕНКО, а рейдерам слова не дали, Сергій ДОВГАЛЬ разом з депутатами Криворізької міської ради Любов’ю БАЛАБАТ і Русланом БІРЮКОВИМ, з депутатами Довгинцівської і Жовтневої районних рад (відповідно – Ігорем ГРУНІНИМ та Наталією ІВАШКЕВИЧ), з керівником міської організації НРУ Євгенією ФЕДАШ та приблизно з двома десятками інших людей змушені були йти геть». В тому ж числі також вміщено рішення зборів про виключення зі складу просвітянської організації Любові БАЛАБАТ та Юлії ЛЕБЕДИНЕЦЬ.
Однак на цьому спроби рейдерів не завершились. Бо справа поступово дійшла до того, що на міському рівні зареєстрували просвітянську організацією під такою ж назвою, але — під керівництвом вірного служаки місцевої влади, кореспондента газети «Червоний гірник» Миколи КРАМАРЕНКА, який взагалі у членах криворізької «Просвіти» не значився. Але така «дрібниця» (як і реальне проведення звітно-виборних зборів, на яких було обрано головою Миколи КОРОБКА) владців не цікавила. – Їм важливо було нам «заткнути рота».
Та зробити їм цього не вдалося. Тим більше, що саме того року криворізька просвітянська організація вийшла в інтернет-простір, про що було повідомлено в числі 2-му: «Просвітяни нашого Криворізького об’єднання вийшли в Інтернет, відкривши свій сайт.. На черзі – підготовка до виходу сайту часопису «Промінь Просвіти». Створив їх на громадських засадах і є адміністратором наш просвітянин і заступник голови виконкому Дніпропетровської обласної організації Спілки офіцерів України полковник Петро ЛИСЕНКО». А потім ще була ціла низка дій і виступів з боку криворізьких просвітян. Це, наприклад, заява редакційної колегії часопису «Промінь Просвітти» під заголовком «У «Просвіті» найголовніший голова «обирає» голів місцевих організацій» і розповідь Сергія ЗІНЧЕНКА про те, що він голодував три дні в Києві на захист свободи слова і «Просвіти», а після цього його разом із просвітянкою Валентиною КРИВДОЮ намагалися вигнати із нашвидку зібраного всеукраїнського збіговиська — в матеріалі «Під знаком пітьми, або невеселі роздуми про захід, який назвали «з’їздом». — Вони були вміщені в числі 12-му газети. У числі ж 15-му вже було звернення від криворізьких просвітян (де стояло 36 підписів) до Міністра юстиції України Миколи ОНИЩУКА «VIII з’їзд… визнати таким, що не відбувся». А далі про те, що сталося, мали можливість дізнатися всі українці світу: Це видно з того, що в числі 20-му було вміщено передрук матеріалу Сергія ЗІНЧЕНКА з газети української діаспори в США «Свобода» від 6 листопада 2009 року, в якому, посеред іншого, було зазначено: «…Редакція працює виключно на громадських засадах. при цьому її тільки частково фінансувала центральна «Просвіта» з Києва, та й то – лише неповні два роки. Уже сім місяців криворізька «Просвіта» не має можливості інформувати населення про свою діяльність через телебачення й радіомовлення». В числі ж 23-му вийшла чергова тематична сторінка «У центрі уваги – українська діаспора», яка інформувала про підтримку просвітян з боку часопису української діаспори в США «Свобода», а також була інформація про те, що «завдяки турботам Ольги і Петра МАТУЛАМ і всього сестринства єпархії святого Андрія ми щотижня отримуємо «Свободу». Там йшла мова про їх пожертви на справи криворізької «Просвіти» та ще про те, що допогли нам й інші українські патріоти зі США: Василь СТАН і редактор бюлетеня Фундації імені Івана БАГРЯНОГО Олексій КОНОВАЛ. А потім – висновок: «…Редакція часопису підкреслює, що в той час, коли центральна «Просвіта» припинила, і без того епізодичне, фінансування друку нашого часопису, така підтримка і пожертви стали для криворізьких просвітян справді неоціненними й дали можливість навіть дещо поліпшити матеріально-технічну базу».
Зрозуміло, що місцевим владцям і тим політиканам не сподобалася така активність криворізьких просвітян у різних сферах, в тому числі – у правозахисній діяльності. Бо в газеті продовжилася публікація матеріалів під рубрикою «Театр і проза життя» й справи по фінансовій діяльності двох театрів були передані в прокуратуру, а Микола КОРОБКО взяв активну участь у всеукраїнському форумі правозахисних організацій, він виступив також з доповіддю «Міліцейська «чорна діра» для зникнення приватної власності» на громадських слуханнях по діяльності МВС у Києві (число 21-ше), а 14-те число вмістило в себе 10 матеріалів під спільним заголовком: «Юрій ЛЮБОНЕНКО і влада Кривого Рогу. Які вони?». Та була ще й сила-силенна інших дуже важливих справ, але для того, аби їх бодай перелічити, тут банально не вистачає місця…

РІК 2010-Й.
ПРОСВІТЯНИ НАМАГАЛИСЯ ДОСТУКАТИСЬ…
Того року (на відміну від всіх попередніх за час існування газети) значно зросла кількість матеріалів суто просвітницьких (у тому числі – об’ємних передруків), які мали на меті, з одного боку, показати небезпечну роль Росії по відношенню до молодої Української держави і до всього українського, а з іншого – необхідність нашого просування в Європу, використовуючи для цього європейські цінності, які коріняться в неухильному захисті прав людини.
Зокрема, про небезпечну роль Росії та про її антиукраїнські кроки йшлося у цілій низці матеріалів. Це: в числі 3-му на першій сторінці — в публікації «Чия держава?» Ігоря ЛОСЄВА, доцента кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»; в числі 8-му на першій сторінці український історик Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ стверджував, що «на жорстку реакцію західного світу на події в Україні розраховувати не варто. У Заходу зараз тисячі серйозних проблем, а Україна для нього – буферна держава, у якій «хоч трава не рости»; в числі 10-му – під рубрикою «Авторитетна думка» — в матеріалі Анатолдія СТРІЛЯНОГО, російського публіциста, одного з ведучих російської служби радіо «Свобода», під заголовком «Є лише одна держава у Всесвіті, зближення з якою загрожує самому існуванню України»; в числі 15-му – Василя ОВСІЄНКА, публіциста, історика дисидентського руху, члена Української Гельсінської групи і політв’язня, під заголовком «Тепер в Україні фактично є влада росіян», а також – інші.
Долучилися до розробки цієї теми (зі зверненням уваги до позиції меншовартості українців) і просвітяни з Кривого Рогу. Так, найактивнішим серед наших дописувачів став тоді Славій КАРПЕНКО (нині – покійний), який жив і працював у Тернівському районі. Його матеріали під заголовками «Малоросійство», «Наша історія, написана не нами» та «Стародавність української культури» були вміщені відповідно у числах 8-му. 14-му і 16-му.
А взагалі рік 2010-й у своєму першому числі просвітяни відкрили матеріалом-передруком із газети «День» Оксани ПАХЛЬОВСЬКОЇ, професора Римського університету «Ла Сап’єнца» і провідного наукового співробітника Інституту літератури імені Т.Г.ШЕВЧЕНКА «Європейське начало має значно більше шансів на перемогу». В ньому вона, зокрема, зазначала: «…будь-який проект об’єднання, автором якого є Росія, обертається роз’єднанням, конфліктами, культурними й політичними трагедіями сусідів Росії». В тому ж таки числі було започатковано рубрику «Європа: український контекст», і першим автором матеріалу стала Олена МАКОВІЙ: «Про Румунію від гір до підземелля».
Вже тоді, намагаючись достукатись до сердець своїх читачів як у Кривому Розі, так і в інших містах Дніпропетровщини, де передплачували газету, просвітяни неодноразово й акцентовано торкались того, що відбувалося в Криму, а також – тих заходів, учасниками яких вони там були й самі. – Ще з першого числа цього року. Саме там була вміщена інформація з радіо «Свобода» від 11 січня «Державна друкарня відмовилася друкувати «Кримську світлицю», в якій, посеред іншого, були такі слова: «Керівники державного підприємства «Журнально-газетне видавництво» Міністерства культури й туризму України заборонило друк другого числа єдиної в Криму україномовної газети «Кримська світлиця» в сімферопольській державній друкарні «Таврида». А ще, наприклад, кореспонденція нашого просвітянина й керівника криворізького осередку «СОУ» Петра ЛИСЕНКА в числі 13-му газети «Автопробіг у Севастополі». В ній ішла мова про таке: «Напередодні Дня Українського флоту 3-го липня 2010 року в місті Севастополі за ініціативою всеукраїнської громадської організпції «Спілка офіцерів Украіни» і за підтримки інших громадських організацій (зокрема, — Української Народної Ради та Криворізького міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА) відбувся традиційний автопробіг на підтримку Українського флоту. Автомобільну колону, прикрашену прапорами Військово-морських сил України, Спілки офіцерів України і, звичайно ж, державними прапорами України, севастопольці не тільки побачили, але й зустрічали гучними автомобільними сигналами протягом усього маршруту від пам’ятника гетьману Петру САГАЙДАЧНОМУ…. до Меморіалу загиблим воякам і – пам’ятного знаку на честь 10-річчя ВМСУ і пам’ятника Тарасу ШЕВЧЕНКУ».
До речі, був матеріал і про ще один знаменний автопробіг, у якому взяла участь наша просвітянка Романія СОБЧАК (нині покійна). Це була розповідь пані Романії про пізнавальну подорож через всю Україну під заголовком «Про автопробіг до 300-річчя української Конституції Пилипа ОРЛИКА» в числі 20-му газети.
Знову. як і в попередні роки, вийшла ціла серія глибоких матеріалів керівника нашої просвітянської організації Миколи КОРОБКА на теми правозахисної діяльності. Зокрема, матеріал його авторства. «Як створюються надзвичайні ситуації, а їх рослідування спливає в пісок» по частинах був опублікований у трьох числах, починаючи з 13-го. В числі 14-му, посеред іншого, він підкреслив, наприклад, наступне: «Встановлення причин аварії на шахті ім. Орджонікідзе. Побудова його досить своєрідна: не названо жодного імені членів комісії, про шахту згадується так, якби вона була самостійним господарюючим субєктом, а не належала, як є насправді, до ВАТ «ЦГЗК», яке, в свою чергу, входить до потужного холдінгу – гірничорудного дивізіону «Група Метінвест», недотримано прнципу причинно-наслідкового дослідження». А ще, наприклад, — «Криворізькі вибори- 2006: «Наперстництво» під виглядом жеребкування» (число 18-те) , із таким підсумком: «Від початку цієї історії минуло майже 5 років. Збіг термін повноважень депутатського корпусу, до виборів якого формувалася територіальна комісія…, проведене жеребкування посад до наступної територіальної виборчої комісії, яка вже запрацювала, а визначена жеребкуванням кандидатура до складу Криворізької міської виборчої комісії до виборів 2006 року так і не зайняла належну їй посаду». Наприкінці ж року (це зазначено в числі 23-му) у інформації із красномовним заголовком «Створено організацію» він сповістив: «З 2004-го року просвітянське об’єднання є членом Української Гельсінської спілки з прав людини. Набутий за минулий період досвід правозахисної діяльності та зростаюча кількість звернень громадян про надання практичної правової допомоги послужили стимулом для створення нової громадської організації, діяльність якої цілковито зосередиться на правозахисній проблематиці. Цими днями згадані наміри стали дійсністю: 5 листопада зареєстроване і стало діяти Криворізьке міське правозахисне товариство».
Були також інформації і про зростаючий інтерес до газети з боку читачів. Як ось у цій (в числі 3-му), під заголовком «Просвітянським сайтам – більше року». В ній підкреслювалося: «…веб-версія газети поповнюється лише по мірі виходу в світ чергового друкованого числа газети (двічі на місяць), але й тут уже є 4697 відвідувачів. При цьому треба зазначити, що з великою перевагою – це відвідувачі з України. Але сюди заходять також відвідувачі зі США і Канади, з Російської Федерації, Польщі, Норвегії, Німеччини, Великобританії, Фінляндії й багатьох інших країн Європи, а крім цього, — ще й з Аргентини, Ізраїлю, Індії та Бразилії». А також – і публікації із окремих міст Дніпропетровщини. Як ось, наприклад, ця, авторства Михайла СИМОНЕНКА, голови Верхньодніпровської районної організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА, вміщена в числі 6-му, в якій сповіщалося: «Сотню примірників часопису «Промінь Просвіти» щомісяця протягом майже року отримують верхньодніпровці від нашого малочисельного об’єднання коштом просвітян та невеликих пожертвувань пересічних українців…»
Наприкінці важливо повідомити й про те, що із числа в число (починаючи із 5-го) газета друкувала матеріали просвітянина-дослідника із Донбасу Олександра ДОБРОВОЛЬСЬКОГО з його книги «Просвіта» під багнетом», про яку в згаданому числі говорилося таке: «це перша із серії історичних написів про український рух на Донбасі. Вона написана на основі внутрішньої документації слов’янського відділу НКВД, який після закінчення війни розробляв оунівське підпілля і займався діяльністю «Просвіти» на Слов’янщині».
РІК 2011-й.
НА УКРАЇНСЬКІЙ ОСНОВІ,
З ОРІЄНТАЦІЄЮ НА ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ
ЦЕЙ РІК газета відкрила публікацією матеріала Василя ОВСІЄНКА як члена Наглядової ради УГСПЛ: під заголовком: «Не вір, не бійся, не проси», який завершувався такими словами: «…не вірмо, не біймося, не просімо, а вимагаймо припинити політичні репресії. Або ж самим їх ініціаторам скоро доведеться тікати з цієї чужої і незрозумілої їм країни, щоб не сидіти в тюрмі». А на третій сторінці була подана інформація з «Української правди» — «Разом з національною пам’яттю ЯНУКОВИЧ ліквідував і музей УНР», яка розповідала про наступне: «ЯНУКОВИЧ ліквідував київський Музей Української Народної Республіки… Станом на 10 січня двері музею, розташованого в будинку Центральної Ради, опечатано, музей закрито, працівників звільняють. За інформацією співробітників, офіційна причина – указ президента, яким ліквідовано Український інститут національної пам’яті. Відповідно, цей указ застосували і до Музею УНР як структурного підрозділу інституту».
Не менш показовим були й матеріали, розміщені в другому числі газети. Відкривалося воно інформацією про всеукраїнський семінар правозахисників і журналістів, який проходив у Чергігові за участю криворіжців, під заголовком «Щоб «опричники» і «хвостаті» пішли з влади», у підвалі другої сторінки красномовно було поставлено публікацію із сайту УГСПЛ «Ваші права при затриманні та арешті», а вгорі на тій же сторінці стояла Заява СОУ від 22 січня «Без потужних збройних сил Україна не може бути могутньою, незалежною державою», у якій, посеред іншого, йшла мова про таке: «Спілка офіцерів України також звертається до Президента України: з метою припинення антиукраїнської істерії, нагнітання страху в суспільстві, з метою відновлення законності і правопорядку негайно звільнити із займаних посад Міністрів: внутрішніх справ, освіти, голову Служби безпеки України за загальновідому антиконституційну та антиукраїнську діяльність». А в третьому числі, посеред інших інформацій, були вміщені теж дуже показові за змістом два матеріали: «Спогади націоналіста Петра Андрійовича ВОЙТЮКА (псевдо «Сокіл»)», який надіслав до редакції просвітянин із Дніпродзержинська Віктор КРАВЧЕНКО, та інформація Оксани ЛІГОСТОВОЇ із «Голосу Америки» під заголовком «БОРЕЦЬ з «Імперією зла. Рональд РЕЙГАН у спогадах українських дисидентів». Тобто, газета недвозначно наполягала на своїй принциповій позиції: українські національні пріоритети і розбудова Української держави як правової, а не на тій основі, яку приніс українцям режим Віктора ЯНУКОВИЧА Це підтверджувалося і в наступних двох числах. Зокрема, у четвертому, — матеріалом під рубрикою «Авторитетна думка», в якому новий лауреат Шевченківської премії Васил ШКЛЯР підкреслював: «У суспільстві багато українофобії, україноненависництва». А п’яте розпочиналося відкритом листом Фидори ВІТРЯЧЕНКО «Президенту Української Держави Віктору ЯНУКОВИЧУ» (він прийшов до редакції зі Сполучених Штатів Америки). В ньому авторка, яка народилася 1920 року в селі П’ятихатки Устимівського району Кіровоградської області, зокрема, підкреслювала: «Чому я пишу до Вас?… Бо я прочитала в газеті «Свобода», що Ви підтримуєте Володимира ПУТІНА, котрий каже, що в Україні не було 1932-1933 року голоду-геноциду. Ні, я стверджую, що в ті роки був голод-геноцид…»
В той же час чимало матеріалів у газеті було присвячено викриттю владців із Криворіжжя у такій їхній роботі, яка насправді була спрямована зовсім не на користь людей, бо вони переслідували інші цілі. Це, наприклад, «Громадський рух «Стоп цензурі!» застергігає Олександра ВІЛКУЛА» (там названий посадовець як голова Дніпропетровської ОДА хотів видати наказ про запровадження тимчасових правил реєстрації інтернет-ЗМІ). Або — матеріал Миколи КОРОБКА «Поки прокуратура вивчала ситуацію, ТОВ «Граніт Груп» протягом двох місяців плюндрувало споконвічний Інгулецький степ», в якому був такий висновок на базі цитованих документів: «Таким чином, Дніпропетровська обласна рада… перевищила свої повноваження і видала акти неналежної дії», а тому — «З метою припинення незаконної діяльності ТОВ «Граніт Груп»… винести постанову про порушення кримінальної справи відносно згаданого ТОВ «Граніт Груп». Або (в числі дев’ятому) – про підсумки опитувань під керівництвом криворізького активіста громадської мережі «Опора» Сергія ФЕДЬКА, де навіть самі підзаголовки свідчили про реальний стан справ у діяльності Криворізької міської влади: «Міська влада – неефективна» та «Про непрозору політику міського голови». А вся перша сторінка 21 – го числа газета вийшла під заголовком: «Скликати позачергову сесію Криворізької міської ради і поставити на голосування питання про недовіру владі». Чи, наприклад, публікація Сергія ЗІНЧЕНКА «Якщо вже керівники міста і навіть цілого регіону сприяють окупації…».
Того ж року в газеті було вміщено дві серії матеріалів, одна із яких була присвячена українському фольклору, а інша вже стосувалася як нашої минувшини, так і сьогочасних реалій. Це – «Фольклористична діяльність Василя СКРИПКИ» (про фольклориста, педагога і громадсько-культурного діяча, який працював у Криворізькому педагогічному інституті). – З 9-го по 16-те число свої матеріали про нього подавала до газети кандидат філологічних наук, доцент Криворізького державного університету Олена ГОНЧАРЕНКО. А ще одну серію із п’яти матеріалів, Сергія Зінченка (під заголовком «Над «ТЕРЕТОРИЕЙ» (над Кривим Рогом) літав Чорний Ворон з Холодного Яру»), було присвячено перебуванню в нашому місті українського письменника, лауреата Шевченківської премії Василя ШКЛЯРА.
Повно також було й матеріалів про рух у бік Європи та про європейські цінності. Це, наприклад, ціла сторінка в числі 19-му авторства Олени МАКОВІЙ «Жінка має бути вдома чи можна – і в політику?» — за результатами триденного семінару в Євпаторії, організованого Донецькою громадською організацією «Альянс» за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччини. Або ж – редакційний матеріал у числі 20-му – «До Кривого Рогу приїхала Європа зі своїми цінностями», в якому розповідалося про візит в рамках проекту «Європа у валізі» кількох громадських активістів і журналістів під керівництвом директора Представництва Фонду Конрада АДЕНАУЕРА в Україні Ніко ЛАНГЕ. А в числі 23-му було вміщено матеріал Сергія ЗІНЧЕНКА, запрошеного в якості журналіста на міжнародну конференцію, яка проходила в Севастополі за участю експертів із шести країн: Німеччини, США, Румунії, Туреччини, Вірменії та України. Він вийшов під заголовком: «Як захистити Чорноморський регіон?».
Чимало також було об’ємних і грунтовних публікацій, присвячених окремим важливим подіям не тільки для місцевих просвітян та правозахисників, а й таких, що мають значення для всього регіону. Серед них, наприклад, — «Десант українських націоналдістів із Австралії та столиці» у числі 17-му. Або — «Чи зможемо побачити ми Чортомлицьку Січ, коли Україна козацька відчинить двері?», якому в числі 20-му було віддано більше половини газетної площі. А в числі 8-му більш ніж на сторінку розлігся матеріал «Так знову буде: «І повіє огонь новий з Холодного Яру».
Важливу тему під рубрикою «Громадянська трибуна» підняв у числі 17-му Микола КОТОВ із Дніпродзержинська під заголовком «Українців змушують любити чужий націоналізм». Для числа ж 24-го Олена МАКОВІЙ підготувала матеріал про перебування в Кривому Розі українського соціолінгвіста, експерта центру імені ЛИПИНСЬКОГО, доцента кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктора філологічних наук, професора Лариси МАСЕНКО, яка стверджувала: «Сьогодні державна мовна політика, на жаль, не сприяє утвердженню української мови як державної». Як завжди, виходила в світ і літературна сторінка «Світла криниця». Наприклад, у числі 6-му Олена МАКОВІЙ розповіла в ній про перебування в Кривому Розі українського письменника Івана АНДРУСЯКА, який пише книги для дітей.

РІК 2012-й.
КОЛИ ПРАВЛЯТЬ БАЛ «ШАРИКОВИ»,
ПАНУЮТЬ СВАВОЛЯ, ГРАТИ І ЗАБОРОНИ
У ЧИСЛАХ 1-му та 2-му газети за той рік центральним був матеріал Ігоря ГОЛОДА із сайту «Історична правда» під заголовком «СРСР №2. Як Україну намагалися втягнути у новий Союз». У 2-му привертала до себе увагу інформація Володимира В’ЯТРОВИЧА «2011. Повернення СТАЛІНА», а в числі 4-му редакція вмістила передрук допису, в якому колишній Міністр закордонних справ України Володимир ОГРИЗКО заявляв уже в самому його заголовку: «Україну хочуть зробити частиною імперії під назвою Євразійський Союз». 16-ж число газети відкривалося потужним матеріалом великої української поетки Ліни КОСТЕНКО із газети «День» «Ніч державності», в якому, посеред іншого, Ліна Василівна запитувала: «…Чому правоохоронці рекрутуються в бандити? Чому вбивають журналістів? Чому й досі не покарані вбивці ГОНГАДЗЕ? Чому шарикови засіли в парламенті й прикидаються депутатами? Чому силові міністерства в руках людей, які без году неділя громадяни України? Чому державні інституції здійснюють антидержавну політику? Хто пускає під укіс нашу культуру, освіту, наш рух до Європи?..». Число 18.-те розпочиналося відкритиим листом пенсіонера, учасника Другої світової війни Олександра ЧЕРЕДНИЧЕНКА із міста Дніпродзержинська, яке він надіслав до редакції, під красномовним заголовком «Жить стало краще, жить стало веселіше. (Й. СТАЛІН – М. АЗАРОВ».
Всі ці названі та деякі інші публікації свідчили про найголовніше: в Українській державі правлять бал невігласи-«шарикови», яким начхати і на права людини, і на прагнення українців бути вільними у справді вільному Єврпопейському Союзі. Тобто, наша країна під керівництвом таких «шарикових» на чолі з «проффесором», по суті, йшла на відтворення «імперії зла», тоталітарного Радянського Союзу в осучасненому його вигляді. Тому в зоні небезпеки опинилося все українське, всі демократичні основи, все те, за допомогою чого молода держава тільки-но спиналася на ноги.
Тож недаремно уже в першому числі газети було опубліковане обширне (майже на півтори сторінки) інтерв’ю настоятеля храму Андрія ПЕРВОЗВАННОГО Української православної церкви Київського патріархату в місті Кривому Розі отця Андрія, в якому він дав відповіді на запитання кореспондента газети Олени МАКОВІЙ. Цей матеріал вийшов під заголовком «Про Водохрещу, владу, недовіру…», і в ньому отець Андрій, зокрема, зазначав: «…Проповідь Христа має звучати тією мовою, яка є доступною для загалу, яка є сучасною і не просто авторитетною, а щоб доходила до кожної людини, не беручи до уваги рівень освіченості чи духовного розвитку, чи та людина вперше завітала до храму, чи вона ходить сюди постійно. Тому я вважаю, що українська мова в церкві (і взагалі в Україні) має бути широко розповсюдженою і доступною». А число 17-те газети відкривалося сторінкою «Захистимо свободу слова і своїми діями зупинимо окупацію мовно-інформаційного простору України», де центровим матеріалом була кореспонденція тієї ж журналістки Олени МАКОВІЙ, активістки всеукраїнського руху «Стоп цензурі!», із протестної акції в Києві на захист редакції ТВІ «Телебачення – це можливість ЗМІНИТИ країну». Вся ж друга сторінка числа сьомого за той рік була озаглавлена так: «Воєнна організація і сектор безпеки України повинні функціонувати рівновіддалено від партідеологій. Пропозиції до парламентських слухань на тему: «Про стан та перспективи розвитку Воєнної організації та сектору безпеки України». З такими пропозиціями виступили народний депутат України першого скликання, член Спілки офіцерів України Микола КОРОБКО і полковник Петро ЛИСЕНКО, голова Криворізької організації цієї спілки.
Взагалі публікації того року свідчили про тотальний наступ владців на все українське і на європейські цінності як в Україні в цілому, так і в місті чи області зокрема. Так, у четвертому числі в своєму дописі з назвою «Чи вивчатимуть українські діти українську мову» Микола КОРОБКО із сарказмом у викладі зазначав: «…Якщо в подальшому реформи ТАБАЧНИКА матимуть підтримку з боку найвищого керівництва країни, то занепокоєним уболівальникам рідої мови доведеться перейматися досвідом зарубіжних українців щодо запровадження вітчизняних недільних шкіл із вивчення рідної мови». А в наступному числі, п’ятому, з’являється нова рубрика «Червоний гірник» фарисейський», публікації під якою були і в числах 11-му та 14-му й розповідали про те, що названа газета, заснована міськрадою, використовується владцями лише для того, аби піарити свої персони й правлячу партію, а на проблеми криворіжців там не звертають жодної уваги. Зокрема, публікація в числі 11-му красномовно свідчила про свій зміст уже в самому заголовку: «Про тих, що нависли над криворіжцями і своїми діями сприяють окупації мовно-інформаційного простору». У числі ж 13-му було вміщено есей Сергія ЗІНЧЕНКА «Кривий Ріг як «собаче серце» окупаційної влади».
«Ставленик АХМЕТОВА робить з Дніпропетровщини концтабір».- Про таке заявив у одному з чисел газети лідер партії «ВО «Свобода» Олег ТЯГНИБОК і продовжив: «намісник ЯНУКОВИЧА на Дніпропетровщині Олександр ВІЛКУЛ встановив у краї один з найбільш антисоціальних та антиукраїнських різновидів режиму внутрішньої окупації. В абсолютно проукраїнській області, де понад 78% населення складають українці і понад 67 відсотків населення вважає рідною українську мову, влада відверто знущається з національних почуттів українців, випробовуючи їхнє терпіння: спочатку ВІЛКУЛ ініціював ухвалення радою заяви на підтримку ТАБАЧНИКА, тепер змушує чиновників збирати підписи проти міфічних «утисків» російської мови».
Послідовно, в числах 21-му і 22-му газети, голова місцевого осередку Спілки офіцерів України полковник Петро ЛИСЕНКО в ролі координатора ініціативної групи представників територіальної громади мікрорайону «Всебратське-2» (Макулан) міста Кривого Рогу викладає факти, які свідчили про такі дії влади, що він прямо запитує, чи це справді місцеве самоврядування, чи це «авторитарне самоуправство»?». Ініціатори тоді виступили «…з вимогою щодо обов’язкового проведення владою попередніх офіційних громадських обговорень із залученням легітимно обраних і протокольно закріплених представників місцевої громади мікрорайону з поточних та перспективних питань із благоустрою». А в числі 19-му один із найактивніших дописувачів газети громадський діяч Леонід БАГАШВІЛІ зробив такий висновок у своїй кореспонденції «Коли посадовці поводять себе як загарбники…» щодо методів діяльності місцевих посадовців у питанні реагування на звернення та інформаційні запити криворіжців: «…комусь плюнув межи очі подібною відповіддю і бездіяльністю «ЖЕК», комусь – виконком, комусь – міліція, прокуратура, суд… І скільки їх, тих посадовців, які повинні служити людям, служать чи то своєму гаманцю, чи то своїм переконанням і вважають, що вони – вищі за всіляку «дрібноту» навколишню, а тому можуть робити на цих постах що завгодно! Скільки їх таких, що поводять себе, як загарбники у чужій країні, утримуючи цю велику країну в центрі Європи у злиднях,. у корупції, у беззаконні? Тож скільки вони будуть правити нами? На перше запитання я не знаю точної відповіді, а от на друге знаю: СТІЛЬКИ, СКІЛЬКИ МИ ЇМ ДОЗВОЛИМО». А перед цим, у числі 15-му редакція газети «Промінь Просвіти» підбила підсумки конкурсу на найбільш збайдужілого посадовця в питаннях реагування на звернення та інформаційні запити громадян «Слуга мертвого слова» й оголосила, що ним став «міський голова Юрій ВІЛКУЛ. Останньою, так би мовити, «краплинкою», яка остаточно схилила шальки терезів на його користь, стала фактично фальшива його відповідь на колективне звернення до нього учасників протестної акції на захист української державної мови 5 червня 2012 року».
Тим часом влада в Україні в тому році відверто пішла на порушення прав людини, наплювавши на українське законодавство, й кинула за грати чи не найактивніших опозиціонерів вищого українського політикуму Юлію ТИМОШЕНКО і Юрія ЛУЦЕНКА, про що газета неодноразово інформувала на своїх сторінках.

РІК 2013-Й…
БУЛЬДОЗЕР ВЛАДИ, СПІВПРАЦЯ З ПОЛЯКАМИ,
ЄВРОМАЙДАН І… КІНЕЦЬ ПЕРЕДПЛАТІ
ТОГО РОКУ було особливо важко, оскільки бульдозер влади у вигляді режиму ЯНУКОВИЧА розчавлював навіть ті нечисленні досягнення, що явилися наслідком змін в українському суспільстві після подій у 2004-му році, названих Помаранчевою революцією. Посеред іншого, – це просування у сфері свободи слова та в захисті всього українського. Тож не дивно, що в газеті на перші місця вийшли матеріали правозахисної тематики, у тому числі – голови Харківської правозахисної групи Євгена ЗАХАРОВА, взяті із сайтів Української Гельсінської спілки з прав людини та радіо «Свобода»: у числі першому – «Євген ЗАХАРОВ: як опиратися терору з боку держави», а в числі 11-му — «ПОЛІЦЕЙСЬКА ДЕРЖАВА». Вистачало таких проблем і в рідному Кривому Розі. Зокрема, — це ціла низка публікацій, пов’язаних зі pнесенням місцевою владою більше тридцяти газетних кіосків ТОВ «Преса М» підприємця Олега МАКАРОВА. І тут навіть самі заголовки таких публікацій розповідають про рівень сваволі. Так, у числі 2-му — це «Криворізький підприємець через загрози вивіз сім’ю за кордон», у 4-му — .«Бульдозер криворізької влади поставив себе вище Верховної Ради України, змівши газетні кіоски й створивши монополіста», а у 5-му – «Комітет свободи слова звернеться до Антимонопольного комітету та ГПУ щодо знесення кіосків преси у Кривому Розі» та «Чия це «сімейка» проти преси?». Зокрема, в останньому з названих публікацій та «сімейка» конкретизувалася ось такими словами: «З документів, які ми отримали, засновником ТОВ «Сімейка» є Світлана БОРОВСЬКА – бізнес-партнер по криворізькому рекламному агентству «ДОР» Валентини ТЕМНИК, дружини Геннадія ТЕМНИКА, міністра регіонального розвитку та будівництва. А той, у свою чергу, є близьким другом колишнього губернатора та нинішнього віце-прем’єра Олександра ВІЛКУЛА». Про недвозначні дії місцевої влади у сфері свободи слова свідчить і матеріал Сергія ЗІНЧЕНКА під заголовком «Мирна сесія з «БЕРКУТОМ» у коридорі та з ІНШИМИ ОХОРОНЦЯМИ біля будинку влади», що був розміщений у числі сьомому. В ньому, наприклад, повідомлялося про таке: «…27 березня мені довелося перед початком роботи сесії хвилин п’ятнадцять ходити від одних охоронців до інших, перед’являючи акредитаційну картку редактора газети, ходити від одних дверей до інших, доки мене (та інших журналістів) нарешті впустили в той будинок, де засідає місцева влада». Число ж 21-ше відкривалося світлиною голодуючого профспілкового лідера під заголовком: «Голова профкому НПГУ на підприємстві «Євраз Суха Балка» Олександр БОНДАР вважає, що його генеральний директор порушує Основний Закон України». Того року газета матеріалами заступника голови Криворізького міського правозахисного товариства Петра ЛИСЕНКА звернула увагу й на те, що запропонована режимом реформа, яка торкалася галузі медицини, не несе в собі позитивних змін для українців. — Вони були розміщені під спеціальною рубрикою «Медична реформа: документи і життя моменти».
Але посеред всього того навколишнього негативу були також і свідчення певного поступу, розвитку, і навіть – перемоги. Щодо останнього, то це, наприклад, матеріал Миколи КОРОБКА під заголовком «Эвропейський суд. Подружжя БІЛИХ із Кривого Рогу домоглося визнання Україною порушення їхніх прав», яким відкривалося число шістнадцяте. А в ньому щодо цієї справді високої перемоги в суді (за активної участі нашої просвітянської організації) з огляду на тернистий шлях до неї повідомлялося: «…За період розгляду справи лише в суді першої інстанції було призначено 22 судових засідання, з яких 10 не відбулося з причин неявки відповідача – кжп №35. Далі були апеляційний суд, знову місцевий, знову апеляційний… За цей час громадянин А.М.БІЛИЙ звернувся до Криворізького міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА як учасника Української Гельсінської спілки з прав людини за правовою допомогою, долучився до його діяльності, сам став активним правозахисником».
Крім цього, того року просвітяни й активісти КМПЗТ (Криворізького міського правозахисного товариства) не просто долучилися до міжнародної співпраці з організаціями польських правозахисників та екологів у складі Партнерства з відродження річки Саксагань, а й стали керівною силою в його Секретаріаті на чолі з головою КМПЗТ Миколою КОРОБКОМ. І цій активній діяльності газета присвятила протягом року аж 29 матеріалів включно зі спецвипуском, якому було цілком присвячене число 13-те.
А потім настав тривожний останній місяць осені і зима, а на їхньому тлі розгорнулися дії Євромайдану, про що газета регулярно подавала матеріали в 22-му, 23-му й 24-му числах., а газета міської влади «Червоний гірник» тим часом робила вигляд, ніби в Кривому Розі його не було.
Завершився ж 2013-й рік для газети з великою гіркотою на тлі поступу й перемог, про що недвозначно свідчив матеріал під заголовком «Промінь Просвіти» не зламати!», опублікований у числі 23-му й повторений у 24-му. Він дуже важливий для розуміння ситуації, в яку потрапила відтоді наша єдина в Кривому Розі незалежна україномовна газета. А тому й змушені вдатися до досить об’ємного його цитування:
«На прийдешній 2014 рік наш часопис не включений до каталогу видань, що за передплатою розповсюджуються через поштові відділення. Причина полягає в тому, що поштове відомство ставить умову про надання нами, видавцем, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням прізвища керівника органу, що є засновником видання. Як можна бачити із вихідних даних газети, фактично видавцем її є Криворізьке міське об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА, керівником і одним із засновників якого є п. Микола КОРОБКО. Одначе в результаті змови між прес-секретарем Дніпропетровської організації партії «ВО «Батьківщина» С.М. ДОВГАЛЕМ і головою Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА, екс-депутатом Верховної Ради України за списком партії «ВО «Батьківщина» П.М. МОВЧАНОМ 2009-го року з порушенням вимог Статуту Товариства була здійснена заміна керівного складу обласного і кількох міських та районних обєднань «Просвіти»…
Головне управління юстиції в Дніпропетровській області на підставі листа п. П. МОВЧАНА в незаконний спосіб внесло до Реєстру запис про зміну керівних органів обласного об’єднання. Так само відділ державних реєстраторів апарату Криворізької міськради і виконкому у Реєстрі прізвище Миколи КОРОБКА, одного із засновників газети «Промінь Просвіти» та міського об’єднання «Просвіта» і його багаторічного керівника, замінив на прізвище Миколи КРАМАРЕНКА, кореспондента міської газети «Червоний гірник», який до того часу жодного дня не був членом «Просвіти». Редакційна колегія «Променя Просвіти» не могла погодитися із таким безчинством п. Павла МОВЧАНА та погоджувати з п. КРАМАРЕНКОМ процедуру внесення до поштового каталогу видань назву своєї газети.
.На припинення виходу нашої газети новоспечене «керівництво» просвітян сподівалося з перших днів вчиненого перевороту. До цього, в першу чергу, доклали зусилля апаратники мовчанівської кухні п.п. Сергій ДОВГАЛЬ, Микола КРАМАРЕНКО, Олександр МЕЛЬНИКОВ, Юрій РОМАНЕНКО, Любов БАЛАБАТ, Юлія ЛЕБЕДИНЕЦЬ. Закриття газети жадав і п. П. МОВЧАН, який за списком партії «ВО «Батьківщина» ніс свою суперечливу місію народного депутата України. Жадав, але не міг наважитися встряти в резонансну роль інквізитора по відношенню до просвітянського видання, яке набуло позитивної репутації серед просвітян області. І його бажання покінчити з газетою мало реальну підставу: його від самого початку не влаштовував критичний дух видання. За весь період існування газети від 2006 року він, щорічно одержуючи з державного бюджету на просвітянські заходи суми, що позначалися мільйонами гривень (для прикладу, у 2010 році – 3.200, 0 тисяч гривень), заледве півтора року виділяв кошти на друк «Променя Просвіти». Тим паче, що кількість періодичних просвітянських друкованих видань по всій Україні можна перерахувати на пальцях однієї руки…».

РІК 2014-Й…
РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ, ВІЙНА,
ЮВІЛЕЙ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
І ХИТРА МОРДА РУЇНОТВОРЦЯ
ЗБІГАЛИ останні місяці й тижні влади ЯНУКОВИЧА, Євромайдан у Києві переріс у Революцію гідності, а тим часом місцева влада в Кривому Розі у своїх ЗМІ майже два місяці поспіль вперто «не помічала» Майдану, який тут постійно збирався і діяв. А газета «Промінь Просвіти» — навпаки: розповідала про все це: про те, що відбувалося в місті, в області, в Києві та в інших місцях України. Наприклад, уже число перше відкривалося матеріалом «Так вирішив Форум євромайданів у Харкові» та інтерв’ю голови профкому НПГУ підприємства «Євраз Суха Балка» Олександра БОНДАРЯ «Майдан обов’язково дасть прискорення у розвитку суспільства України», в якому той зазначав»: «Я не хочу нікого образити, але, скажімо, менталітет криворіжця відрізняється навіть від менталітета киянина. У нас тут регіон робітничий, люди тут простіші набагато. Але ж разом із тим при цьому потрібно розуміти, що чим простіша людина, тим зручніше нею маніпулювати. Тому багато людей піддається маніпулюванню. Бо не розуміють вони ролі Майдану, часто кажуть, що там «зібралися непонятно хто і непонятно, для чого вони це роблять». А постійний дописувач до нашої газети громадський активіст Леонід БАГАШВІЛІ, який побував у Львові, а після нього – у Трускавці, у Дрогобичі, у Стрию, у Моршині та в Ужгороді, в тому ж таки першому числі газети (в публікації «Ти рослина чи патріот?») після цієї своєї поїздки підсумовував: «Скрізь працюють штаби, збираються кошти, записуються волонтери для поїздки до Києва. У Трускавці штаб розташований у приміщенні міської ради, що теж не вкладається в мої стереотипи: я регулярно відвідую нашу міську та районну ради (а Саксаганський район рази в чотири, якщо не більше, перевищує Трускавець), але нічого, крім застарілого духу брехні та бюрократичного хамства, там не зустрічав».
Ставлення місцевої хитрющої влади до Революції гідності та до подій на місцевому Майдані чітко вимальовувалося в її діях, зафіксованих у матеріалах на сторінках газети. Так, у числі 3-му було опубліковане звернення батьків групи студентів із Криворізького педагогічного інституту до Криворізького міського правозахисного товариства під заголовком: «Кримінальна міліція як доповнення до академічних свобод». Там зазначалося, що 6 лютого 2014 року групу студентів було викликано на бесіду до проректора, яка проходила понад годину в конференц-залі за присутності двох працівників кримінальної міліції з Кривого Рогу, а «її суть зводилася до того, що «такі активні, кращі студенти повинні навчатися, а політика – то справа політиків; щоб їх ніхто не завербував, бо активна позиція може стати мішенню для провокаторів». Тож автори звернення наголошували: «Ми, батьки, глибоко обурені такими діями правоохоронних органів, та ще й в стінах навчального закладу. Вважаємо, що таке свавілля безпідставно порушує право студентів на навчання та їхню особисту громадянську позицію…Вони ніколи не притягалися до кримінальної відповідальності і не порушували правил поведінки. Для чого їм такі профілактичні бесіди з налаштуванням на аполітичне ставлення до всього, що відбувається в суспільстві?».
А про події в місті та в області, насичені тривогою, свідчили навіть заголовки. Скажімо, число 2-ге відкривалося матеріалом «Полковник Петро ЛИСЕНКО: «Сьогодні могло статися кровопролиття». Там же, на першій сторінці, був передрукований матеріал власкора газети «День» Вадима РИЖКОВА «Дніпропетровську ОДА захищали «тітушки». У числі ж 3-му Сергій ЗІНЧЕНКО в матеріалі: «Юрій ВІЛКУЛ: «Надзвичайний стан не ввели» інформував: «Сесія Криворізької міської ради, яка проходила 29-го і 31-го січня, вразила мене…обстановкою, тими умовами, які там панували й нагадували введення надзвичайного стану. Бо 31-го січня я нарахував у приміщенні міськради більше 220-ти силовиків (так званих правоохоронців) лише у формі (і у вестибюлі, і в роздягальні, і на поверхах у коридорах…). А 29-го їх, здається. було тут понад три сотні. Більше того мене, редактора газети, з бейджиком на грудях, де про це повідомлялося, намагалися не пропустити до вестибюлю, а потім – і у роздягальню: силовики у формі і невідомі в цивільному одязі».
Істинний образ так званого обличчя місцевої влади проглядвася і в інших публікаціях. Наприклад, — у дописі Миколи КОРОБКА на 1-й сторінці числа 7-го «Що приховувалося за публікацією прес-служби прокуратури міста Кривого Рогу». В ньому йшла мова про те, що виконком Криворізької міської ради у повному складі під проводом міського голови Ю.Г.ВІЛКУЛА проголосував за рішення від 19.02. 2014 року № 68 «Про підтримку звернення Президії Дніпропетровської обласної ради до української та європейської спільнот». В ньому далі було зазначено: «Про характер порушень виконавчим комітетом Криворізької міської ради законодавства, сформульованих прокуратурою м. Кривого Рогу, стало відомо за результатами інформаційних запитів Валентини КРИВДИ, журналістки газети «Промінь Просвіти». І далі: «…з тексту звернення Президії Дніпропетровської обласної ради вбачається, що в ньому містяться заклики про відповідальність лідерів ряду політичних партій, робиться висновок про протизаконність їх дій. Таким чином, рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 19.02 2014 року №68 «Про підтримку звернення Президії Дніпропетровської обласної ради до української та європейської спільнот» суперечить вищезазначеним вимогам Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». І Микола КОРОБКО підсумовує: «Ось які подробиці подій приховувалися за публікацією прес-служби прокуратури міста під невиразною назвою: «Рішення скасоване». І пояснення цьому просте: не вжити прокуратурі заходів проти беззаконня влади ризиковано, можна потрапити під відповідальність, а показати справжнє обличчя влади не хочеться, бо прокуратурі якось незвично відчувати себе незалежною».
До справді ж незалежних (та ще й із проукранською позицією) місцева влада підходить з позиції руїнотворців або рейдерів. Якраз це і стосується газети «Промінь Просвіти» та його видавця. Це, наприклад, витікає як висновок з матеріалу заступника нашої просвітянської організації Володимира НАЛУЖНОГО «Ювілей ганебного занапащення Криворізької «Просвіти», опублікованого в числі 3-му. В ньому автор підсумовує: «На момент радісного для п. МОВЧАНА захоплення п. КРАМАРЕНКОМ повноважень провідника міської «Просвіти» громадське об’єднання нараховувало в своїх лавах 69 активних членів (майже всі вони стали членами організації у період 1989-1995 років), працював офіс, коштом організації видавався часопис обласного поширення «Промінь Просвіти», уже діяв сайт і підтримувався регулярний телефонний зв’язок з громадськістю, силами просвітян велася лекційна робота у навчальних закладах і бібліотеках… Де це все тепер? Або – в якому стані?.. «Король» разом зі своє свитою так і залишився голим: сьогодні , як і за станом повідомлення «Домашней газеты» від 14 січня 2009 року, вони «возлагают большие надежды» на то, что вскоре городская «Просвіта» станет более массовой, действенной – заработает с новой силой». А в числі 4-му Микола КОРОБКО своєю публікацією «Як Павло МОВЧАН натрапив на «золоту жилу» українського патріотизму…» продемонстрував їхню ницість: «Це видовище, напевно, ввійде в історію «Просвіти» як найганебніша сторінка її існування…організатори згаданорго потворного шоу зробили спробу переконати співвітчизників, що у Кривому Розі, за оцінкою мовчанівського сінкліту, справжніми і, можливо, єдиними пропагандистами української мови є високопоставлені представники Партії регіонів та українського реєстрового козацтва». Та найганебніше – те, що все це відбувалося під час війни Росії проти України, про яку в газеті були публікації. У тому числі – про трагедію в Іловайську, а також – про те, як просвітяни Кривого Рогу й Дніпропетровщини допомагали фронту (матеріали в числі 19-му під рубрикою «Просвітяни Січеславщини працюють на перемогу»: «Павлоград – у перших лавах спротиву» та «Щоб міцнів панцир нашої оборони»).
А ще це був рік 200-річчя від дня народження великого поета, художника і мислителя Тараса ШЕВЧЕНКА. Ювілею було присвячено спецвипуск газети (число 4-те), а також, починаючи з того числа, кожне було окреслене темою з опорою на рядки з віршів Тараса ШЕВЧЕНКА.

РІК 2015-Й…
ПРО ВІЙНУ НА ФРОНТІ ТА ПРО ДІЇ ЛУКАВОЇ
ВЛАДИ В МІСТІ ПРИФРОНТОВОЇ ОБЛАСТІ
УВЕСЬ той рік повністю пройшов в умовах війни. До того ж, Дніпропетровська область у цій російсько-українській війні є прифронтовою. Тож і не дивно, що частіше, ніж будь-коли з дня існування газети, на її сторінках з’являлися матеріали, пов’язані з тим лихоліттям і з розповідями про українських бійців-оборонців. Передусім, це матеріали полковника Петра ЛИСЕНКА, голови міського осередку Спілки офіцерів України і заступника голови Криворізького міського правозахисного товариства, який все-таки пробився на фронт і з кінця того року тепер подає матеріали з передової. Та й до фронтової своєї пори він вміщував дописи. Зокрема, — про 40-й батальйон «Кривбас» під назвою «У цій справі варто керуватися не емоціями» в числі 10-му та «Криворізький загін територіальної оборони готується» — в числі 12-му. А ще серію матеріалів (в основному, в формі інтерв’ю) підготувала один за одним кореспондент газети Олена МАКОВІЙ. Серед них — «Зустріч з героями в школі» — в числі 1-му, .«Юрій ГОРБАЧОВ, який пережив пекло Іловайська, розповідає» — в числі 14-му, «Героїв зустрів мирний і теплий Кривий Ріг» — в числі 18-му, «На війні, в полоні і тепер, вдома» — в числі 20-му, «Олександр КАНІБОР: «З ворогами треба по-іншому: якщо вже війна, то – воювати» — в числі 23-му та інші. А також – Сергія ЗІНЧЕНКА: «Андрій МІЗАН: «Я коли дізнався, що Валерій загинув, то для мене все інше стало другорядним» — в числі 12-му та «Якщо серед нас живуть такі герої, то чому тоді правлять «павукоподібні?» — в числі 20-му. І ще в перше число газети подав свій матеріал під назвою «Герої живуть поруч, шануймо їх!» наш активний дописувач, ветеран праці Валерій ДЕРКАЧ.
В газеті також з’явилися нові рубрики і навіть цілі нові спеціальні випуски. Щодо останніх, то це спецвипуск «Інформаційна війна на тлі війни ВІТЧИЗНЯНОЇ» в третьому числі, що відкривалося викладом теми із заголовком «Ординська навала». Посеред іншого, там було й таке: «У цьому числі мова якраз і піде про війну за вплив на наші душі, на нашу свідомість: про війну інформаційну – на прикладі діяльності деяких видань, журналістів, піарників влади і самих владців у Кривому Розі і далеко-далеко за його межами. Аби ви, шановні наші читачі, були озброєні знаннями про це й навчилися оборонятися, навчилися розпізнавати лукавих і нечистих, які маскуються під правдивих». А число 20-те явило собою ще один спеціальний випуск: «Оборона – це там, де ми діємо». У передмові до нього говорилося: «…оборонятися від агресора, який напав на нашу землю, і давати відсіч тим, які своїми діями сприяють успіху ворога, — справа кожного з нас. Як і обороняти нашу мову, нашу історію, нашу культуру від знущань над ними…».
А щодо нових рубрик, то першу продиктувала війна: «Шлях до перемоги над ордою»; другу – намагання влади на найвищому рівні наполягти на децентралізації в умовах війни, в умовах діяльності нереформованих державних структур і за низького рівня громадської активності в Кривому Розі: «Громада чи стадо? Перевірка вчинками». Ще ж дві продиктували вибори до місцевих рад та міських голів і корупція, яка буяє в місті буйним квітом, але захищена з усіх боків тими ж таки нереформованими державними структурами: «Справи наші виборчі, телячі» і ««Вони «дбають» про нас, набиваючи власні кишені». Дві останні запровадив і активно наповнював голова Криворізького міського правозахисного товариства Микола КОРОБКО. Зокрема, у числі 18-му, він перед двома матеріалами (про Юрія ВІЛКУЛА і про ВІЛКУЛА-молодшого під заголовками «ВІЛКУЛ-старший робить фінт» і «Під час реєстрації О.ВІЛКУЛА автоматники виштовхали журналістів з ТВК»), посеред іншого, так задекларував зміст рубрики: «Справи наші виборчі, телячі»: «На наші вулиці і в наші оселі завітав черговий виборчий процес. У вільному світі існує усталена формула: «Вибори до органів влади – свято демократії». Ми, начебто частка вільного світу, теж мали б відчути себе учасниками такого торжества. Та ба, в реальності ми лише глядачі театру ігрищ партократії, глядачі, що своїми внесками утримують цей театр. І як же прикро це нагадує «соціалістичну демократію» комуністичних часів, коли діяла горезвісна норма статті 6-ї Конституції СРСР про керівну і спрямовуючу роль компартії. Адже і в наші часи діє спрямовуюча сила правлячого ситуативного альянсу партій, який диктує народові те, як він має обирати. Обирати так, щоб не було для партійної номенклатури конкуренції з боку незалежних громадян, яких не влаштовують партійні ігрища, щоб здобутки Майдану розчинилися в міжпартійних домовленостях…». А ще того року Микола КОРОБКО запровадив у числі 5-му рубрику «У криворізькому правозахисному» і виступив автором викривального матеріалу правозахисної тематики «Факт бездіяльності та незаконних дій посадових осіб Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби доведено», яким відкривалося 11-те число газети. Такого штибу матеріали, а також дописи Микола КОРОБКА під назвою «ВІЛКУЛА підтримали, але – хто?..», який було опубліковано в числі 1-му газети, та «Кому дістаються плоди революції…», — в числі 2-му, демонстрували закритість, хитрість і ницість місцевої влади, яка діяла виключно у власних інтересах, а сама намагалась виставити себе благодійником високого гатунку. Таку ж викривальну роль (тільки вже на рівні окремих підприємств) виконували й публікації редактора криворізької газети «Наш век» Олега ПАВЛОВА «Працівниця ПАТ «ПівнГЗК виграла суд» та «Чергова перемога в суді», що були відповідно розміщені в числах 11-му та 13-му нашої газети. А з публікації Галини ТКАЧЕНКО, завідувачки оргвідділом громадсської організації «Криворізьке міське товариство порятунку тварин та навколишнього середовища» під назвою «Як розкрадаються бюджетні кошти, що виділяються на вилов безпритульних собак», що була вміщена в числі 17-му, наші читачі дізналися ще багато цікавого про те, як насправді «піклується» місцева влада про людей та про «братів наших менших».
Про те ж, що буває зі справжніми українськими героями і правозахисниками, які сміливо висловлюють свою думку і безстрашно воюють з ворогом на фронті російсько-української війни, розповів читачам матеріал Сергія ЗІНЧЕНКА «Карають героїв, або Вільну україну – за грати?», яким відкривалося число 15-те. В тій публікації голова Харківської правозахисної групи, відомий на увесь світ правозахисник Євген ЗАХАРОВ так охарактеризував Юрія ГУКОВА, якого посадили в СІЗО й мали намір після суду в Кривому Розі відправити до в’язниці: «Це відомий журналіст, він працював у Луганській області і в національних газетах, був спеціальним кореспондентом газети «Дзеркало тижня» в Донецькій і Луганській областях. У нього гарна освіта, він закінчив факультет звукорежисури Санкт-Петербурзького інституту кіно й телебачення, знімає, робить відео. Він – журналіст різноплановий: і телевізійний, і пише для газет, і ще – громадський діяч. Зокрема, — він був головою окружної виборчої комісії в Красному Лучі в 2012-му році. Патріот, був учасником подій на Майдані ще 2004 року…Коли почали відбуватися ці події на Донбасі, він припинив свою журналістську працю і на початку травня 2014 року пішов добровольцем захищати Україну…». І то дуже добре, що невдовзі після тієї публікації прийшла приємна звістка: Юрій ГУКОВ уже на волі!
Звертали на себе увагу й інші публікації, які, попри всі негаразди, несли в собі або позитив, або навіть надії на те, що все зміниться на краще. Це, наприклад, публікація в числі 9-му із заголовком «Криворізька «ПРОСВІТА» змусила «регіональну державну телерадіокомпанію» внести зміни до своєї редакційної політики» або величезний матеріал обсягом майже у дві сторінкм «Кривий Ріг став центром України і «буде все так, як того хоче народ», опублікований у числі 22-му. Саме він і знаменував собою значне пожвавлення у діях криворіжців, коли вони під впливом дій народних депутатів України Єгора СОБОЛЄВА і Семена СЕМЕНЧЕНКА висловили незгоду з результатами виборів міського голови і згодом таки домоглися повторних виборів. Було чимало й інших цікавих публікацій. Серед них, наприклад, «Повість у документах ГНОЙОВИЩЕ» Вадима ЯЦИКА в числі 23-му, яка розтягнулася ще більш ніж на десяток чисел вже в 2016-му році, «Знову винні НЕЗАЛЕЖНІ?» Сергія ДАШКОВСЬКОГО та «Лікування правдою на кінофестивалі про права людини Docudays UA і шляхом створення кіноклубів» Олександра ЧИЖИКОВА у числі 21-му, «Видатного письменника і дисидента Віктора НЕКРАСОВА врятували для людства Кривий Ріг і криворіжанка» Олени МАКОВІЙ в числі 12-му, «Євген ЗУЄВ: «У Москві нині – як 1937-й рік…» Сергія ЗІНЧЕНКА у числі 15-му та інші.

РІК 2016-Й ЩЕ ТРИВАЄ…………………